Suchergebnisse

This article reveals contemporary civil society conceptualization as a challenge to the restrictions of liberal theory simplistic equation of civil society with voluntary associations and NGOs. Such institutional vision of civil society was popular in 1990-th years in a period of civil society idea revival in the western social theory. For example, R. Putnem in his theory of social capital links a level of democracy and activity and number of voluntary associations. Later this narrow institutional vision of civil society was challenged both by real practice and by studies that showed ruined effect of some civil institutions for democracy development. Therefore, it explains J. Alexander's proposal to reject a traditional focus on the formal institutions of democracy. Going beyond institutional approach opens another cultural level of civil society as a solidarity of community based on common values and cultural codes. J. Alexander's theoretical scheme of binary cultural codes is tracing how in a civil or uncivil code we are moving from motives through relations and finally to the third level of institutions with its particular content. In such way, we supplement civil society institutional level with civil society cultural level, which also includes a role of actor, his discourses and dominated cultural codes. That is, it is argued that J. Alexander's analysis of cultural codes does not begin traditionally from above, from the level of institutions, but from below, from the level of the individual, the individual as an active actor and his motives. From the corresponding specific code of motivation we pass to the second level of relationships and get that at the third level of institutions we have different contents of them with the same formal characteristics. Finally, this reconceptualization of civil society beyond narrow institutionalism opens a perspective to study complicated relationships between civil society and democracy.Key words: social institutions, institutional analyses, civil society, cultural code. ; У статті розглядається сучасна концептуалізація громадянського суспільства як реакція на усвідомлення обмеженість його ліберальної теоретичної традиції з її спрощеним інституціональним ототожненням громадянського суспільства з добровільними асоціаціями та НДО. Зокрема, аналізується заклик Дж. Александера відмовитись від фокусу виключно на формальних інституціях демократії. Цей рух поза інституціональний підхід дозволяє відкрити другий культурний, вимір громадянського суспільства як солідарності спільноти, що спирається на цивільний культурний код всупереч нецивільному. В запропонованій теоретичній схемі бінарних культурних кодів громадянського суспільства детально відстежується просування з рівня мотивів діючого актора через рівень відносин до третього рівня інститутів, реальний зміст яких визначається відповідним сакральним культурним кодом. Доповнення інституційного рівня громадянського суспільства аналізом його культурного рівня також дозволяє дослідити більш складну взаємодію громадянського суспільства та демократії.Ключові слова: соціальні інститути, інституціональний аналіз, громадянське суспільство, культурний код.

This article examines complexity theories and their applicability for social studies. Once these theories revealed complex system of autopoietic self-organization, nonlinearity and far from equilibrium social theoretics were encouraged to apply complexity methodology to investigate social complexity in a frame of political studies, sociology, international relations and other social disciplines.As a particular case, the article studies John Urry's profound contributions to complexity theoretical shifts in social science. He was not only one of the most important British sociologists, but also a scholar network builder and public intellectual who changed the face of British, and indeed global, social theory. Known as a creator of the new mobility paradigm associated with a 'Lancaster School', he stands in contrast to the empiricist traditions inAmerican and British social sciences, while struggling for post-disciplinary approach against the hierarchies of academic departments, and their disciplinary closure. This also explains his critique of conventional sociology and its division from the natural sciences.J. Urry was primarily a macro-level thinker concerned with systems and global processes. Therefore, his project starts with complexity theory and its implications in terms of global complexity, complexity of social sciences in opposition to its previous linearity and structure/agent duality. J. Urry argues for breaking down the division between 'natural' and 'social' sciences, since both are characterized by complexity This complexity turn led Urry directly into his conceptualization of mobilities as a second theoretical turn, which deals with dynamic urban forms and automobility. Finally, a third theoretical turn in his thinking is geo-ecological. Here J. Urry is acting as a micro-level theorist of the body, leisure, consuming, tourism and nature. Tracing this trajectory of his theoretical evolution is more informative for it moves us from his early recognition of large-scaled complexity into reconsidered human-scaled problems of how we ought to live in the world.Key words: social and natural sciences, theory of complex systems, chaos theory, mobility, John Urry. ; У статті аналізуються теорії складності (complexity theories) з точки зору доцільності їх використання в дослідженнях соціальних теоретиків. Відкриття можливості вивчення складних систем, яким притаманні властивості самоорганізації як аутопойезису, нелійності та стану нерівноваги, спонукало соціальних теоретиків до використання інструментарію науки про складність у дослідженнях соціальної складності в межах політології, соціології, міжнародних відносинах та інших дисциплінах про суспільство та людину.В якості конкретного прикладу розглядається відповідний внесок у соціальну теорію соціолога Джона Уррі. Всупереч емпіричній та позитивістській традиції він запропонував пост-дисциплінарний підхід на підставі того, що як соціальні, так і природничі науки характеризуються належністю до складних систем. Наш аналіз еволюції його поглядів фіксує в якості її початкового і фундаментального етапу саме теорію складності. Її можна назвати головним поворотом, який Дж. Уррі здійснив у соціальній теорії. Всі інші його інновації, зокрема теорія соціальної мобільності та геоекологічний підхід у питаннях природи, планетарного споживання і людського тіла, стали закономірним наслідком цього фокусу на теорії складності.Ключові слова: соціальні та природничі науки, теорії складності, теорії хаосу, мобільність. Джон Уррі. В статье анализируются теории сложности (complexity theories) с точки зрения обоснованности их использования в исследованиях социальных теоретиков. Открытие возможности изучения сложных систем, которые обладают свойствами самоорганизации как аутопоэзиса, нелинейности и неравновесности подтолкнуло социальных теоретиков к использованию этого инструментария в изучении социальных сложных систем в рамках политологии, социологии, международных отношений и других дисциплин об обществе и человеке.В качестве конкретного примера рассматривается соответствующий вклад в социальную теорию социолога Дж. Урри. В противовес эмпирической и позитивистской традиции он отстаивает пост-дисциплинарный подход, исходя из того, что и социальные, и естественные науки характеризуются принадлежностью к сложным системам. Наш анализ эволюции его взглядов фиксирует в качестве ее стартового и фундаментального этапа именно теорию сложностей. Ее можно назвать главным поворотом, который Дж. Урри совершил в социальной теории. Все другие его инновации, в частности теория социальной мобильности и гео-экологический подход подход в вопросах природы, планетарного потребления и человеческого тела, стали лишь закономерным следствием этой сфокусированности на теории сложных системКлючевые слова: социальные и естественные науки, теория сложных систем, теория хаоса, мобильность, Джон Урри. This article examines complexity theories and their applicability for social studies. Once these theories revealed complex system of autopoietic self-organization, nonlinearity and far from equilibrium social theoretics were encouraged to apply complexity methodology to investigate social complexity in a frame of political studies, sociology, international relations and other social disciplines.As a particular case, the article studies John Urry's profound contributions to complexity theoretical shifts in social science. He was not only one of the most important British sociologists, but also a scholar network builder and public intellectual who changed the face of British, and indeed global, social theory. Known as a creator of the new mobility paradigm associated with a 'Lancaster School', he stands in contrast to the empiricist traditions inAmerican and British social sciences, while struggling for post-disciplinary approach against the hierarchies of academic departments, and their disciplinary closure. This also explains his critique of conventional sociology and its division from the natural sciences.J. Urry was primarily a macro-level thinker concerned with systems and global processes. Therefore, his project starts with complexity theory and its implications in terms of global complexity, complexity of social sciences in opposition to its previous linearity and structure/agent duality. J. Urry argues for breaking down the division between 'natural' and 'social' sciences, since both are characterized by complexity This complexity turn led Urry directly into his conceptualization of mobilities as a second theoretical turn, which deals with dynamic urban forms and automobility. Finally, a third theoretical turn in his thinking is geo-ecological. Here J. Urry is acting as a micro-level theorist of the body, leisure, consuming, tourism and nature. Tracing this trajectory of his theoretical evolution is more informative for it moves us from his early recognition of large-scaled complexity into reconsidered human-scaled problems of how we ought to live in the world.Key words: social and natural sciences, theory of complex systems, chaos theory, mobility, John Urry.

This paper analyzes evolution of the European values theoretical vision. It starts with cultural discourse of united civilization and culture of Europe that formed а traditional concept of the European values. It is proved that the modern criticism of this model as cultural essensialism had promoted shift to a political discourse and designing of the new maintenance of the European values which have proposed by J. Habermas and J. Derrida. Key words: European values, European culture, cultural essensialism ; У статті аналізується еволюція теоретичної моделі європейских цінностей. Спочатку розглядається культурний дискурс єдиної європейської цивілізації та культури, що сформував традиційне бачення європейських цінностей. Доводиться, що сучасна критика цієї моделі як культурного есенціалізму сприяла переходу до політичного дискурсу та конструюванню нового змісту європейських цінностей, запропонованого Ю. Габермасом та Ж. Деррідою. Ключові слова: Європейські цінності, європейська культура, культурний есенціалізм. В статье анализируется еволюция теоретической модели европейских ценностей. Вначале рассматривается культурный дискурс единой европейской цивилизации и культуры, который сформировал традиционное видение европейских ценностей. Обосновывается, что современная критика этой модели как культурного эсенциализма способствовала сдвигу к политическому дискурсу и конструированию нового содержания европейских ценностей, которое предложили Ю. Хабермас и Ж. Деррида. Ключевые слова: Европейские ценности, европейская культура, культурный эсенциализм. This paper analyzes evolution of the European values theoretical vision. It starts with cultural discourse of united civilization and culture of Europe that formed а traditional concept of the European values. It is proved that the modern criticism of this model as cultural essensialism had promoted shift to a political discourse and designing of the new maintenance of the European values which have proposed by J. Habermas and J. Derrida. Key words: European values, European culture, cultural essensialism.

This article reviews how civil society was reemerged in Eastern Europe during «velvet revolutions» as the central concept of the democratic opposition due to the efforts of its representatives and what role it has played in defeating communism and shaping the nature of post-communist societies. What is emphasized as a first paradox is that civil society as a western idea had revived in the East and after a long «silent period» when it went out of use in the middle of the nineteen century. The article focuses on the particular features and ambiguities of civil society conceptualization first by addressing its slogan use which fits revolutionary period of emotions and deeds priorities. Nevertheless, theoretical innovations of this civil society model are also visible due to a contribution of such Easter Europe intellectuals as A Michnik, M. Vaida, B. Geremek, V.Havel, A. Smolar, Y. Kiss etc. Their focus on a state-civil society distinction has its theoretical roots not only in a western liberal tradition but could be explained by local assumptions as well. In particular, these links lead to a theory of totalitarianism and strategies of self-limitation, self-organization and finally anti-politics approach employed by these Easter Europe intellectuals. Finally, the article exposes weak sides of these strategies that were revealed by post-communist realities. Week analyses of the state and power issues, wrong efforts to restrain from politics made Easter Europe civil society model not only revolutionary but also minimal in its impact and temporary in its scale. As result, a second paradox of the Easter Europe type of civil society is its quick transition from a discourse of civil society revival in 1970-1980 years into an opposite discourse of civil society decay in the late 1990 years. Key words: «velvet revolutions», new democratic opposition, civil society concept, totalitarism, self-restriction and self-organization principle, anti-politics, state-civil society distinction, liberal theory of civil society. ; У статті розглядається відродження ідеї громадянського суспільства у Східній Європі періоду «оксамитових революцій» в якості головної концепції демократичної опозиції та її роль у занепаді комунізму й формуванні основ посткомуністичних суспільств. Акцент робиться на дослідженні особливостей та проблем цієї концептуалізації. З цією метою аналізується вживання терміну як гасла та його теоретичне бачення у зв'язку з поняттями тоталітаризму, антиполітики, дихотомії «держава/громадянське суспільство». Також аналізуються деякі парадокси східноєвропейської теоретичної моделі громадянського суспільства. Ключові слова: «оксамитові революції», нова демократична опозиція, концепція громадянського суспільства, тоталітаризм, принцип самообмеження та самоорганізації, антиполітика, дихотомія держави та громадянського суспільства, ліберальна теорія громадянського суспільства. В статье рассматривается возрождение идеи гражданского общества в Восточной Европе периода «бархатных революций» в качестве основной концепции демократической оппозиции и ее роль в падении коммунизма и формировании основ посткоммунистических обществ. Акцент делается на изучении особенностей и проблем этой концептуализации. С этой целью анализируется лозунговое употребление термина и его теоретическое видение в контексте использования понятий тоталитаризма, антиполитики и дихотомии «государство/гражданское общество». Анализируются также некоторые парадоксы восточноевропейской теоретической модели гражданского общества. Ключевые слова: «бархатные революции», новая демократическая оппозиция, концепция гражданского общества, тоталитаризм принцип самоограничения и самоорганизации, антиполитика, дихотомии государства и гражданского общества», This article reviews how civil society was reemerged in Eastern Europe during «velvet revolutions» as the central concept of the democratic opposition due to the efforts of its representatives and what role it has played in defeating communism and shaping the nature of post-communist societies. What is emphasized as a first paradox is that civil society as a western idea had revived in the East and after a long «silent period» when it went out of use in the middle of the nineteen century. The article focuses on the particular features and ambiguities of civil society conceptualization first by addressing its slogan use which fits revolutionary period of emotions and deeds priorities. Nevertheless, theoretical innovations of this civil society model are also visible due to a contribution of such Easter Europe intellectuals as A Michnik, M. Vaida, B. Geremek, V.Havel, A. Smolar, Y. Kiss etc. Their focus on a state-civil society distinction has its theoretical roots not only in a western liberal tradition but could be explained by local assumptions as well. In particular, these links lead to a theory of totalitarianism and strategies of self-limitation, self-organization and finally anti-politics approach employed by these Easter Europe intellectuals. Finally, the article exposes weak sides of these strategies that were revealed by post-communist realities. Week analyses of the state and power issues, wrong efforts to restrain from politics made Easter Europe civil society model not only revolutionary but also minimal in its impact and temporary in its scale. As result, a second paradox of the Easter Europe type of civil society is its quick transition from a discourse of civil society revival in 1970-1980 years into an opposite discourse of civil society decay in the late 1990 years. Key words: «velvet revolutions», new democratic opposition, civil society concept, totalitarism, self-restriction and self-organization principle, anti-politics, state-civil society distinction, liberal theory of civil society.